Літо скінчилося. Осінь обережно прокладає свої стежки. Спадає спека, коротшають дні, похмурнішають ночі. Часом плаче небо холодним дощем. А у пам’яті постають картини літа –узбережжя Чорного моря в оздоровчому комплексі «Маяк».

А починалася моя перша студентська мандрівка не дуже цікаво: «швидкісний» потяг Київ-Херсон повз, мов черепаха, нестерпна спека у вагоні… Ще одне випробування – маршрутка до Лазурного: сумки в ногах, на проході, біля дверей, на руках – ледве люди вмістилися… І ось нарешті – «Маяк»!

…Першого ж вечора розвели багаття, дістали гітари, і понеслася душа в рай. Скільки навколо приємних облич, скільки нових знайомих!

Перша ніч у студентському таборі … це навіть не гуртожиток, адже немає слова ПАРИ, хіба не ідеальний час та місце для нічних купань? Як же все-таки захоплююче бігти назустріч морю, кинути на поталу вітру, а потім шукати по всьому пляжу барвисте парео, і з головою впасти у вир нічної прохолоди. Як все-таки прекрасно ніжитися у місячній доріжці, бути її частиною, пливти назустріч сяйву, туди, де місяць, розбиваючись на тисячі шматочків, падає в морську безодню. І серед цієї краси ти немов порхаєш у невагомості, закутана грайливою піною та поцілована прохолодною лагідною хвилею, у якій вилилась любов усього моря.

Під владою сну всі опинилися не раніше п’ятої години. Дуже швидко звикаєш до такого режиму: лягаєш о четвертій-п’ятій ранку, а о пів на дев’яту прокидаєшся на сніданок. Більшість, звичайно, махнула на нього рукою, а найслабші ігнорували й обід. Відсипались ми на пляжі, під заколисуючий шепіт моря.

Щодо культурних заходів, то, безперечно, найяскравішим з них став «День навпаки». День, коли Роми оберталися на Рамон, Андрії – на Адріан, а Кості – на Ізольд, ставали на каблуки, робили святковий макіяж і жіночною ходою прямували до центру подій. А Валерії, Анастасії і Олени затягували широкі джинси, домальовували бороди і ховали шовковисті локони під білосніжні кепки. І в такому наряді всі дружно рвонули на каруселі, в народ. А народ спочатку сприйняв дійство за гей-парад або шоу трансвеститів. А через пару хвилин біля нас вже вишикувалась черга бажаючих сфотографуватися! Трохи згодом вирішили штурмувати пляжну дискотеку. Стільки сміху та щирих, доброзичливих посмішок не бачила і не відчувала я давно.

Не можу не згадати про ще одну річ, без якої наш відпочинок не був би таким яскравим, не було б того духу єднання, і усвідомлення себе, як єдиної родини. Здавалося б, звичайна гра “Мафія”, та це лише для вас, а для нас вона стала ритуалом, улюбленою забавою, яка затьмарила дискотеки, вечірки та інші атрибути нічного життя. Тепер фраза “Мафія просинається” або “Доброго ранку, місто” звучить краще найтеплішого привітання.

А час невпинно летить, сімнадцять днів позаду, схвильовано догорає багаття, змовкає тужлива гітара, доспівавши свою прощальну пісню…

І ось я уже вдома, перегортаю записник, а зір мимовільно падає на побажання: «Не плач, тому що це скінчилось. Посміхнись, тому що це було»…

Sep 17, 2007 || Автор: Анастасія Бабенко, студентка КПІ